Місто спить, оповите імлою,
Трохи мерехтять ліхтарі...
Там далеко, за Невою,
Бачу відблиски зорі.
У цьому далекому відбитті,
В цих відблисках вогню
Причаїлося пробудження
Днів нудних для мене...

Які ж сни тобі, Росія,
Які бурі суджені?

Вік дев'ятнадцятий, залізний,
Воістину жорстокий вік!
Тобою в темряву нічний, беззоряний
Безтурботно кинута людина.
Вік  буржуазного багатства
(Зростаючого незримо зла!)
Під знаком рівності та братерства
Тут зріли темні справи.

Слухати музику можна лише закриваючи очі й обличчя (перетворившись на вухо і ніс), тобто влаштувавши нічну безмовність і морок — умови — передмірні. У ці умови нічного небуття починає втікати і набувати своїх форм — ставати космосом — досі безформний і неколишній хаос.

А он і довгостатий —
Стороночкою і за кучугуру...
Що нині не веселий,
Товаришу піп? Пам'ятаєш, як бувало
Брюхом йшов уперед,
І хрестом сяяло
Брюхо на народ?

Завиває вітер
білий сніжок.
Під сніжком – льодок.
Слизько, тяжко.
Кожен ходок
ковзає — ах, бідолаха!