Я знаю, навіть кораблям
потрібна пристань.
Але ж не таким, як ми! Не нам,
Волоцюгам та артистам!
І хто винен, що грають погані актори,
Що навіть ілюзії щастя тобі жоден не дає,
Що бліде тіло твоє мучать, як пси, сутенери,
Що бідне серце твоє перетворюється на кригу.
Я — лікар, який спокійно й уважно спостерігає за«кроликом моєї душі», якому, чи, вірніше, на якому час робить свої експериментальні досліди.