В. Л. Комаров став згодом вченим—ботаником, зробив після Жовтневої революції те, що називається«кар'єру» і пізніше, протягом 12 років, був президентом Академії Наук. То справді був лише переконаний марксист (?), а й шанувальник Сталіна, якому де міг і коли міг курив фіміам похвал.

... адже стара стародавня Росія, де титул відчиняв багато дверей, дивно ще тоді вживалася з новою Росією, де дворянство як правлячий клас вже зжило себе, і де починало цілком чітко вже жити і поживати зовсім іншого складу суспільство — з легкої руки радянських підручників його прийнято називати "буржуазним".

«Буржуа» слово західне, природно створене західноєвропейськими країнами собі, — у нас дуже скоро стало лише лайливою прізвисько, пущеної у хід після революції : а справжніх«буржуїв»-то, власне, майже не було.

Восени, коли закінчувалося збирання врожаю, було в маєтку велике свято, і всі мужики, одягнувшись, приходили і чекали на вихід господаря; коли ж Павло Іванович уже більше майже не виходив, а старшого його сина Сашка не було вдома, то виходив до всіх батько ; староста ставив його на перекинуту діжку, і він роздавав селянам гроші, які йому передавав староста. Потім виносили вино, всім наливались кухлі, і моєму батькові староста подавав теж гарний стос горілки. Він піднімав цю стопку, щось їм казав усім, що тоді належало, і всі пили, і він з ними. Взагалі ж у житті мій батько окрім«французького» червоного вина ніколинічого не пив, та й то одна-дві склянки; щоб він випив хоч чарку горілки – цього не бувало.

Коли батьки мого батька померли, його старший брат Олександр Павлович, який був років на 12 старший за нього, став його опікуном і віддав його у військовий корпус у Москві, і хлопчик жив у Дворянському пансіоні. Я часто питала батька про життя в цьому пансіоні; про це життя він зберіг добрі спогади. Завідували господарством у пансіоні, а також і вихованням учнів чоловік та дружина, він був російською, вона  француженка. Уклад життябув сімейний, вихованці не відчували себе самотніми чи нещасними; одне, з чим вони не могли примиритися, це супи, якими їх годувала французька директорка: супи були чисто овочеві, протерті і без м'яса. Хлопчикам з вовчим апетитом здавалося, що французька Madame на них заощаджує і не дає їм звичайного борщу з жирком та добрим шматком яловичини!