Нехай Лора слідує голосу свого серця! Чому кожен наш вчинок має бути десять разів перевернуто на сковороді розуму, як млинець?

Той, хто здається на милість іншого, як солдат у полон, повинен наперед відкинути будь—яку зброю. А якщо у нього немає  жодного захисту проти удару, йому важко втриматися хоча б від того, щоб не питати, коли цей удар обрушиться.

Але якщо ми раптом виявляємо власну нікчемність, куди тікати від неї? Від приниження можна бігти лише нагору.

Народити дитину означає висловити свою абсолютну згоду з людиною. Якщо в мене з'явилася дитина, то тим самим я ніби сказав: я народився, пізнав життя і переконався, що воно настільки гарне, що заслуговує на повторення.

Люди здебільшого тікають від своїх страждань у майбутнє. На дорозі часу вони проводять уявну межу, за якою їхнє нинішнє страждання перестає існувати.

Люди не цінують ранку. Через силу прокидаються під дзвін будильника, який розбиває їх сон, як удар сокири, і одразу вдаються до сумної метушні. Скажіть мені, яким може бути день, розпочатий таким насильницьким актом! Що має відбуватися з людьми, які щодня за допомогою будильника одержують невеликий електричний шок! Вони день у день звикають до насильства і щодня відучуються від насолоди.

Він мріяв вийти геть зі свого життя, як виходять із квартири на вулицю.

Людина, яка мріє залишити місце, де вона живе, явно нещаслива.

Вона відчувала непереборне бажання сказати йому, наче найбанальніша з усіх жінок: Не відпускай мене, тримай мене біля себе, укрий мене, зроби мене своєю рабинею, будь сильним! Але це були слова, які вона  не могла і не вміла вимовити. Випустивши його з обіймів, вона  тільки й сказала: — Я дуже рада, що я з тобою. — Це було найбільше, що вона вміла сказати за її стриманої вдачі.

Немає нічого тяжчого, ніж співчуття. Навіть власний біль не такий тяжкий. Як біль співчуття до когось, біль за когось, біль, багато разів помножений фантазією, продовжений сотнею відлуння.