О Боги мої! Отру мені, отру!

Вона подивилася на мене здивовано, а я раптом і зовсім несподівано зрозумів, що я все життя любив саме цю жінку!

Якого Бориса царя? Бориску?

— …Хороші ваші вірші, скажіть самі?
- Жахливі! – раптом сміливо та відверто промовив Іван.
- Не пишіть більше! - попросив прийшов благаюче.
– Обіцяю та клянусь! – урочисто промовив Іван.

... Це не щоденник, а історія хвороби...

— Наука, література, мистецтво — це все суєтні, порожні речі. А кохання! Що таке кохання?
- Це обман.

Все минеться. Страждання, муки, кров, голод і мор. Меч  зникне, а ось зірки залишаться, коли тіні наших тіл і діл не залишаться на землі. Немає  жодної людини, яка б цього не знала. То чому ж ми не хочемо звернути свій погляд на них? Чому?

- Ай яй яй! — вигукнув артист, — та невже вони думали, що це справжні папірці? Я не припускаю думки, щоб вони це зробили свідомо.
Буфетник якось криво й тужливо озирнувся, але нічого не сказав.
— Невже шахраї? — Тривожно спитав у гостя маг, — невже серед Москвичів є шахраї?

Я ліг хворим, а прокинувся хворим. Мені раптом здалося, що осіння темрява видушить шибки, увіллється в кімнату і я захлинусь у ній, як у чорнилі.

- Це горілка? – слабо спитала Маргарита.
Кіт підстрибнув на стільці від образи.
- Помилуйте, королева, - прохрипів він, - хіба я дозволив би собі налити дамі горілки? Це чистий спирт!