Ця книга створювалася нелегко — надто близькі ті події, про які в ній йдеться. Для їх осмислення та оцінки мені потрібно було включити до неї масу довідкового матеріалу, безліч документів, точних цифр та фактів. Книга розрахована не на крикливий Майдан, у ній немає  сенсацій та«смажених» подробиць. Вона  призначена вдумливому, цікавому читачеві, який звик у всьому розбиратися сам. І достовірної інформації для з'ясування справжнього стану справ у книзі достатньо.

І все-таки я оптиміст, я впевнений, що ця чорна смуга в історії України пройде. Неодмінно настане час оновлення. Ось тільки хотілося б, щоб це сталося якомога раніше, щоб не справдилисяслова поета: "Шкода тільки - жити в цю пору прекрасну вже не доведеться - ні мені, ні тобі"...

Робота на з'їзді, у його комісіях дала мені можливість особисто познайомитись практично з усіма керівниками нашої країни. За винятком Н. І. Рижкова та Н. А. Назарбаєва, всі інші лідери, і насамперед Б. Н. Єльцин, залишили про себе досить негативне враження, незважаючи на те, що я входив у так звану«Демократичну платформу КПРС» і підтримував її. Звичайно, до з'їзду вся увага та всі надії були пов'язані з Б. Н. Єльциним. Моє розчарування було страшним. Я побачив досить обмежену, абсолютно не підготовлену до ролі перетворювача і реформатора СРСР людину. Особливо дратував його напускний демократизм номенклатурного працівника — з одного боку, панібратські стосунки з людьми, з іншого, неймовірна зарозумілість. І ця суміш несумісного робила його наскрізь фальшивою. Коли я це зрозумів, мене вразила загальна ейфорія його прихильників, адже серед них було чимало розумних людей.

Після арешту Юлії Тимошенко західні країни охопила справжня буря протестів. Я зараз порівнюю їх мовчання з приводу обстрілу артилерією лікарень, шкіл, дитячих садків, поранення та загибелі дітей, мирних жителів Донбасу з тією істерикою, яка вибухнула з приводу арешту Ю. Тимошенко, і мені стає страшно. Це не просто подвійні стандарти, а взагалі повна відсутність загальнолюдських норм моралі, про яку так люблять розмірковувати на Заході. Колись знаменитий російський поет Костянтин Симонов написав розумні рядки:«Чужого горя не буває, хто це підтвердить боїться, напевно, чи вбиває, чи готується у вбивці …»

Взагалі, В.Ф.Януковича мав якесь сліпе схиляння перед іноземними консультантами або розрекламованими фірмами. Якось він із захопленням розповів мені про свою бесіду із консультантами фірми«Мак-Кензі». Він їх залучив до роботи в комітеті. Я теж з ними зустрівся — розумні та освічені хлопці. Проте економіки України вони не знали, а загальні схеми та концепції без їхньої адаптації в реальне середовище нічого не означали. Я не став сперечатися з В.Ф.Януковичем, взяв за правило регулярно з ними зустрічатися і намагався в міру можливостей розповідати їм про реальні проблеми, які стояли перед Україною.

...... населення, яке, заковтуючи із засобів масової дезінформації, наївно вважає, що для того, щоб життя покращувалося, його необхідно спочатку серйозно погіршити. А потім навіть незначна зміна на краще сприйматиметься як перемога. Так само як у
відомому анекдоті про батька сімейства, який прийшов до мудреця і скаржиться:«Живемо в однокімнатній квартирі уп'ятеро, дві родини, тісно, ​​важко». Мудрець радить йому завести собаку та поселити її разом із ними. Батько сімейства не розуміє, але мудрець радить, отже, треба зробити. Життя стає ще нестерпнішим. Батько знову йде до мудреця. Той вислухав і порадив завести козу: мовляв, молоко питимете. І зновубатько сімейства слухається поради. Життя стає зовсім нестерпним. Знову доводиться йти до мудреця. Той дивується, як же так — усі поради не на користь? Ну, спробуй тоді віддати комусь козу. Послухав батько сімейства мудреця, зробив так, як він сказав. Через тиждень приходить до нього радісний і каже:«Віддали козу — добре стало жити, єдине, що заважає, — це собака. Ночами гавкає, спати не дає». Вислухав його мудрець і знову радить:«Ну, якщо собака спати заважає, віддай її комусь». Віддали собаку. І зажила родина щасливо. Дружина спекла торт і каже чоловікові:«Віднеси торт мудрецю, завдяки його порадам ми нарешті зажили добрета щасливо. Якби не його мудрість, ми так би й мучилися до кінця життя». Ось так, на превеликий жаль, відбувається і в нашій країні. Замість того, щоб жити своїм розумом — живемо чужим. А життя, якщо на неї подивитися тверезим поглядом, стає все гірше і гірше. Пора вже віддати комусь і козу, і собаку. Запитання тільки: хто їх візьме?