Головною подією та результатом XX з'їзду КПРС стала приголомшлива доповідь Н. С. Хрущова на закритому з'їздівському засіданні. Доповідь про культ особи Сталіна.
І все-таки щось смутно насторожувало — особливо якась неприродна нота, яка зривається на вигук, щось особисте,
незрозуміла перетримка. Ось Хрущов, важко дихаючи, випив води зі склянки, запалений, рішучий. Пауза. А в залі так само тихо, і в цій гнітючій тиші він продовжив читати свою доповідь уже про те, як Сталін звертався зі своїми соратниками по партії, про Микояна, про Д. Бідного. Факти замельчили, втрачаючи свою значущість та гостроту. Розмова вже йшла багато в чому не про культ особистості, а просто про особистість Сталіна в життіта побуті. Видно було, що доповідач цілеспрямовано«знижує» людську подобу вождя, якого сам ще недавно вихваляв. Зображуваний Хрущовим Сталін все ж таки не поєднувався з тим живим чином, який мені ясно пам'ятався. Сталін самодурився, не визнавав чужих думок? Витончено знущався? Це не так. Чи був Сталін некомпетентний у військових питаннях, чи керував операціями на фронтах«по глобусу»? І знову — очевидна та груба неправда. Людина, що проштудувала сотні і сотні книг з історії, військовому мистецтву, що тримала в пам'яті планиі схеми багатьох операцій минулої війни? Навіщо ж усім цим домислам, особистим оцінкам сусідити з гіркою державною правдою, з щирим нашим болем? Та хіба можна в наших бідах узяти і все звалити тільки на Сталіна, на нього одного? Виходила якась густо чорна правда. А де були в цей час члени Політбюро, ЦК та сам Н. С. Хрущов? То навіщо зводити в тому ж масштабі культ — лише«антивождя»?

Півтори години тривала розмова. У кабінеті було душно. Хрущову вже чотири рази приносили соки, і він жадібно вгамовував свою спрагу. Мені ж навіть чашку чаю забув запропонувати. Знаменна деталь, що говорить про«народність» вождя... Я добре розумів: після того, що сталося на цьому засіданні, та й враховуючи мої погляди, підходи та характер, мені навряд чи спрацюватись з Хрущовим, примиритися з його навіжеством і безглуздою стихійністю дій.... набагато пізніше я дізнався, що Хрущов на підставі якихось відомих йому чуток і відомостей, отриманих від коменданта санаторію«Росія», де відпочивав Ігнатов, розпорядився почати проти нас слідство. Якось не вірилося в таку дріб'язковість, адже Хрущов здавався мені широкою натурою. Та й той факт, що він викрив на XX з'їзді«підозрілість» Сталіна, мав свідчити, що сам Хрущов засуджує таке, як і всілякі доноси. Так я гадав. Проте все виявилося інакше.