Чорт утомився чекати і запропонував йому:
— Давайте висмикнемо з вашого серця честолюбство: воно ж невелике у вас...
— Ну, добре! — сказав Іван Іванович зітхнувши, — витягуйте його з мене...
Чорт наблизився до нього і, торкнувшись рукою його грудей, швидко відсмикнув руку геть. Іван Іванович відчув гостре, але приємне колотя, схоже на те, яким супроводжується витяг скал з пальця.
— А справді, це не боляче... — полегшено сказав Іван Іванович. — Дозвольте подивитись, яке в мене було честолюбство...
Чорт простяг йому руку, і на долоні її Іван Іванович побачив щось безбарвне, маленьке, зморщене, схоже на ганчірку, якою довго витирали пил.
Подивився Іван Іванович на своє честолюбствоі, зітхнувши, тихенько сказав:
— А знаєте... як згадаєш, що це таки шматок мого серця... шкода!

Біс розумний, та його бог  не любить.

Чи мало хто чий син... Не по батькові шана, а за розумом...

Ніколи не підходь до людини, думаючи, що в ній більше поганого, ніж хорошого, — думай, що доброго більше в ньому, — то так і буде!

Бувало — ходиш, ходиш біля людини, перш ніж щось скажеш їй від душі, а тепер — завжди душа відкрита, і одразу говориш таке, чого раніше не подумала б…

Російська людина звикла вигадувати життя собі, робити ж її погано вміє...

- Книжки читати любиш?
— Ніколи мені читати.
— Якби любив, знайшовся б час.

Бач, ти! А я думав - добре співаю. Ось завжди так виходить: людина думає про себе — добре я роблю! Хвати — а люди незадоволені.

Все прекрасне в людині – від променів сонця та від молока Матері.

У Росії потреба страждання проповідується як універсальний засіб«порятунку душі».