Може, вона  плаче, сподіваючись на допомогу... Ридає на пляжі і чекає, раптом хтось підійде і запитає у неї, що трапилося... Звичайно, ніхто не підійшов. У теперішній час ти можеш залізти на хмарочос і погрожувати, що зістрибнеш, а всі перехожі зніматимуть тебе на відео для свого каналу на«Ю-тьюбі», і тільки. Жодного співчуття.

Коли він додав до суміші рідину, кімнату затопив різкий запах формаліну. Спочатку він ненавидів цей запах. Але потім навчився цінувати його, знаючи, що той символізує – вічність. Бальзамуюча рідина перешкоджала розкладанню.«Поки що смерть не розлучить нас» – концепція, м'яко кажучи, невибаглива. Справжня любов має подолати цю вершину.

Чи важко підробити турботу? Схоже, зовсім неважко. Погляд людини нічого не означає.

— Ба... Спочатку він здавався дивовижним. Мирне, невелике містечко, де всі один одного знають і люди вітаються на вулиці. Звучить ідеально, е?
— Не знаю про ідеал, але, на мій смак, досить мило.
— Штука, яку тобі треба зрозуміти, Тейтуме, полягає в тому, що коли всі один одного знають, у кожного є думка про кожного. І ці думки чіпляються до тебе, а іноді розповзаються. Досить разок посваритись із сусідом — і всі про це знають. Якщо твоя дитина побилась у школі, кожен раптом звертає на це увагу. І ці речіне йдуть, вони збираються. Я був Марвіном Греєм, коли приїхав туди, а до того часу як поїхав, я мав славу Марвіном Який Один раз Кричав На Міських Зборах І Завжди Сперечався З Директором Школи Греєм.
- Довге ім'я...

— Чому ти не віддаси цього кота до притулку? Чи... не знаю... викинеш на шосе?
— Тебе самого треба віддати до притулку, — пробурчав Тейтум, узяв чашку у Марвіна і ковтнув чаю. - Слухай, просто придивися, щоб у нього була їжа і він не розніс весь будинок. Ми лише переїхали. І не дай йому з'їсти рибку.
- Яку рибку?
— Яка плаває у мисці у вітальні. До речі, купи для неї акваріум. Я залишу гроші.
- У нас є рибка?
- Ага. Рибк. Його звуть Тімоті, і, схоже, він мерзотник. З вас з ним вийде гарна пара. Тільки бережи його від Веснянки.
— Ця тварина мене ненавидить.
— Він усіх ненавидить, — зауважив Тейтум. — Можливо, якщо ти перестанеш кидати в нього капці...
— Як тільки він перестане на мене кидатися, я одразу перестану кидати тапки.

Сила погляду її світло-зелених очей вражала. Здавалося, Зої може зазирнути йому у мозок і відібрати необхідні думки, ніби назви у книгарні.

Як він часто повторював друзям, якщо життя дає тобі лимони, роби лимонад; нема чого міняти їх на папайї.

Тейтум відпив із чашки; голові та очам стало значно краще. Благословенний напій... Різні люди казали йому, що він п'є надто багато кави, що це не піде йому на користь. На його думку, всі ці люди просто заздрили і дратувалися, тому що пили дуже мало кави.

— Я думаю, твій кіт злиться, бо ти покинув його одного зі мною.
- Чому ти так вирішив?
- Пам'ятаєш коричневі туфлі, які ти залишив у спальні?
- Ага, - сказав Тейтум, у якого тьохнуло серце.
— Коротше, він насрав у ці туфлі.
— От біса... ти їх викинув?
— Я їх не чіпав. Зачинив двері, щоб сморід не розносився. І запах сечі негаразд відчувається.
Тейтум сіл. Його життя розбирали на частини.
- Який ще запах сечі?
— Твій кіт насав у ліжко. А ще він роздер ковдру.
— Може, тобі відвезти його до притулку, доки я не повернуся додому? — з тяжким серцем запропонував Тейтум.
— Ага, я вже пробував. Тейтум, він мало не видер мені очей. У мене тепер такі руки, ніби я боровся з невеликим левом.
- Ну так.
— Чесно, Тейтуме, цей кіт небезпечний. Я скоро почну спати із зарядженим пістолетом під подушкою.
— Ти не маєш  пістолета.
- Вже є.
Тейтум намагався тримати себе у руках. Кричати на діда по телефону — остання справа.
— Слухай, Веснянку просто треба трошки кохання. Приласкай його, дай посидіти на колінах...
— Та я на постріл не підпущу цього злидня до своїх колін. Знаєш, що там поруч? Дуже важлива річ.
- Так, я зрозумів думку, але...
- Мій член, Тейтум. Там поряд мій член, - пояснив Марвін. - І я не збираюся підпускати його до мого члена.

Рада. Зої вміє вибирати слова. Рада поговорити про жінок, яких задушили, а потім забальзамували… Просто захват. Ля-ля-ля.