– Будьте ласкаві, в якому напрямку мені йти?
- У відомому тобі, - відповів Кіт.
- Воно мені невідоме.
– Значить, у невідомому. В усякому разі, відомо, що у певний час ти опинишся там-там чи ту-ут, – муркотнув Кіт.

Потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти щонайменше вдвічі швидше!

Малятко сина - баю-бай!
Притули міцніше до серця
І ніколи не забувай
Задати дитині перцю!
Баюкай сина свого
Хорошою дубиною -
Побачиш, буде у нього
Характер голубиний!

— А де я можу знайти когось нормального?
- Ніде, - відповів Кіт, - нормальних не буває. Адже всі такі різні та несхожі. І це, на мою думку, нормально.

Робити їй було нічого, а сидіти без діла, самі знаєте, справа нелегка.

Найкращий спосіб пояснити – це самому зробити!

План, що й казати, був чудовий: простий і ясний, краще не вигадати. Недолік у нього був лише один: було зовсім невідомо, як його виконати.

— Не можна повірити у неможливе!
— Просто в тебе мало досвіду, — зауважила Корольова. - У твоєму віці я приділяла цьому півгодини щодня! Іншими днями я встигала повірити в десяток неможливостей до сніданку!

А ось ще приклад на віднімання. Забери у
собаки кістку - що залишиться?
Аліса замислилась.
— Кість, звичайно, не залишиться — я ж її відібрала. І собака теж не залишиться - вона
побіжить за мною, щоб мене вкусити... Ну, і я, звичайно, теж не залишусь!
— Значить, на твою думку, нічого не залишиться? — спитала Чорна Корольова.
— Мабуть, нічого.
— Знову не так, — сказала Чорна Корольова. — Залишиться собаче терпіння!

— Скажіть, будь ласка, куди йти звідси?
— А куди хочеш потрапити? - відповів Кіт.
- Мені однаково... - сказала Аліса.
— Тоді все одно, куди йти, — зауважив Кіт.
— … аби потрапити кудись, — пояснила Аліса.
— Кудись ти обов'язково потрапиш, — сказав Кіт. — Потрібно досить довго йти.