Іноді мені здається, що якщо тихо сидіти і просто спостерігати за тим, що відбувається навколо, то, я готова присягнутися, час на мить зупиняється і весь всесвіт теж завмирає. Усього на секунду. І якщо знайти спосіб жити всередині цієї секунди, житимеш вічно.
Якщо колись побажаєте повернутися в минуле, просто підніміть очі.
Я вже стала справжнім майстром у цій справі: говорю одне — думаю про інше; вдаю, що слухаю, хоча насправді немає ; зображаю спокій і щастя, а сама божеволію від злості та роздратування. Цей талант із тих, що удосконалюються з роками.
Ось що буває, коли намагаєшся допомогти людям. Потрапляєш у повне лайно.
Я краще помру на власних умовах, ніж житиму за їхніми правилами.
Звісно. Саме це й роблять люди у невпорядкованому світі, світі свободи та вибору – вони йдуть, коли хочуть. Вони зникають, потім повертаються, потім знову йдуть. А ти залишаєшся збирати уламки на самоті.
Більшість часу — дев'яносто дев'ять відсотків — ти просто не знаєш, як і чому переплетені нитки, і це нормально. Зробиш добро, і станеться зло. Зробиш зло, і станеться добро. Нічого не зробиш і все вибухне.
І тільки дуже, дуже рідко, коли завдяки чуду випадковостей і збігів метелика б'ють крилами рівно так, як потрібно, і всі нитки на хвилину сплітаються разом, тобі випадає шанс зробити правильно.
Це завжди дивує мене - що люди кожен день нові. Що вони постійно змінюються. Їх постійно потрібно відкривати наново, і їм самим потрібно себе наново відкривати.
Той, хто високо злітає, ризикує низько впасти.
Натомість він пізнає політ.