Малого не вистачає людям на землі, щоб досягти благоденства — довіри один до одного, але ця наука недоступна для низинних душ, закон яких — своєкорисливість.

Кожному віку відповідає своя мудрість, до сорока п'яти років вона полягає, між іншим, у тому, щоб не лягати спати з порожнім шлунком.

Слідом за холодною зимою завжди приходить сонячна весна ; тільки цей закон і слід пам'ятати, а зворотний — краще забути.

Дурень сіє слова без розбору, але врожай дістається мудрому.

Жебрак, він мав інший безцінний скарб — свободу, але користуватися нею не вмів; він сам поводився на ланцюгу, сам зв'язав крила своєї душі! Від злиднів він узяв її тілесну частину, тобто поневіряння, а від багатства - духовну, тобто вічний страх ; і в тому і в іншому випадку він обрав собі найгірше.

Вміти довіряти — це найбільша з наук, які нам потрібні в житті.

Задумливий і сумний повертався він додому, згадуючи слова Ібн-Хазма:«У розлуці три чверті горя бере собі решту, а той, що йде, забирає всього одну чверть».

Так, він любив їх з усією силою і полум'ям серця, але це не заважало йому бачити в їхніх душах, поряд з високим, чистим, благородним, — низинне, темне, своєкорисливе. В тому і полягала плідність його любові, що він любив людей такими, якими були вони насправді, не перетворюючи їх у своїй уяві на ангелів.

Розумний не втручається у чужу сварку.