— Чи не  маєш якогось горя, о Волька ібн Альоша? Скажи, і я тобі допоможу. Чи не глине тебе туга?
— Глине, — сором'язливо відповів Волька. - У мене сьогодні іспит з географії.

Та ну тебе, Кузьмо Єгоровичу! Щоб я колись у дорозі собі таке дозволив! Я і чарочки з учорашнього дня не їв! Що кажеш: чарочки не випив, а стаканчика два випив?

Найгарніші з огидних, дурні з дурнів! Ви, що смієтеся над чужими нещастями, кепкуєте над недорікуватими, знаходять веселість у глузуваннях над горбатими, хіба гідні ви носити ім'я  людей!

— Чи знаєш ти, о чарівна зіниця мого ока, — продовжував тим часом петушитися Хоттабич, — я давно вже не чаклував із таким задоволенням! Хіба тільки коли я перетворив одного багдадського суддю-хабарника на мідну ступку і віддав її знайомому аптекарю. Аптекар з самого сходу сонця і до півночі толок у ній маточкою найгірші і неприємні зілля. Чи не так, здорово, га?

Адже це поганий тон – вражати людей громом із неба. Адже це кожен може зробити.

— Падай ниць, о ганебне, якщо тобі дороге життя!
— Про це не може бути й мови, — відповіла тремтячим голосом хоробрий офіціант. — Це за кордоном, у капіталістичних країнах, працівники громадського харчування змушені вислуховувати усілякі брутальності від клієнтів, але в нас...

... І за кілька хвилин особисто продиктував машиністці надзвичайно тактовну та ввічливу відповідь.
Так, втім, слід відповідати всім, але особливо божевільним.