Ніколи не думав, що доведеться зіграти цю роль. А ось довелося. Я чудово засвоїв урок, і тепер усі мене ненавидять. Але часом здається, ніби я втрачаю себе… ніби моє справжнє«я» вислизає, все найкраще, чесне і щире несуть у порожнечу. Якщо занадто довго вдавати, маска може і прирости! Якщо всім байдуже, як знати, чи існуєш ти?

Саймон усміхнувся і усвідомив, наскільки щасливим він був; щасливий у порівнянні з Марком Блекторном, якого відгородили від сім'ї, щасливий у порівнянні з мільйонами людей, які не знають, що таке кохання.

Я тільки знаю, що існує віра, і що я не заслуговую на віру. А потім ти з'явилася. Ти змінила все, у що я вірив.

Життя річ дуже примхлива, і були в ній деякі моменти, які хотілося запам'ятати, сфотографувати в пам'яті, може згадати про них пізніше, як засушена квітка між сторінками книг, якими знову захоплюються і згадують.

– Досить! Потрібно поговорити… всім разом. Час вирішувати, що робити далі.
Джейс мружився на світло з роздратованим виглядом:
- Далі буде«Проект Подіум», і я збираюся його дивитися.
- Це навряд чи. - Магнус клацнув пальцями, і екран згас, випустивши клуб диму. - Спочатку розберешся зі своїми проблемами, нефілім.
- Звідки раптовий інтерес до моїх проблем?
– Я зацікавлений у тому, щоб скоріше тебе позбутися. Твій маніакальний потяг до порядку починає діяти на нерви: – Магнус знову клацнув пальцями з дуже загрозливим виглядом… – Ану вставай.
- А то він тебе на дим перетворить, - додав Саймон. Ця перспектива йому явно подобалася.
– Будь ласка, без уточнень, – попросив маг. - Я здатний вселити трепет одним жестом.

Кохання – річ дивна. Коли вона  приходить, ми всі міняємось.

Кожна зустріч вела до розставання, включаючи цю, оскільки життя жорстока. В кожній зустрічі таїлася печаль розставання, а в кожному розставанні була радість зустрічі.