Нерухомість квітів подобається мені лише тому, що вона настала після того, як їх щойно коливав вітерець. Ясність неба нас вражає тільки тому, що ми не раз бачили його в грозових хмарах. А місяць ніколи не буває таким величним, як серед хмар, що тісняться навколо нього. Хіба відпочинок може бути по-справжньому солодкий без утоми? Постійна нерухомість це навіть не відпочинок. Це небуття, це смерть.
Всі ми вносимо в любов деяку потребу панувати над тим, кого любимо, і це робить нас нетерпимими до найменшої вини.
А страх іноді надає сміливості. Із двох небезпек обирають меншу...
Любов егоїстична, вона кличе на допомогу дружбу лише у дні страждань.
Музика говорить про те таємниче і піднесене, про що мріє душа, що вона передчує. У мелодії хіба що розкриваються вищі ідеї та почуття, які безсилий висловити людську мову. Це одкровення нескінченного.
Найсолодше з людських почуттів — те, що живиться слабкостями і помилками так само, як величчю і подвигом, що властиво будь-якому віку, зароджується в нас із першим відчуттям буття і закінчується разом із нашим життям; почуття, яке воістину подвоює і розширює наше існування, відроджується з попелу і, здавалося, зникле назавжди, знову виникає, так само міцне і непорушне; почуття це, на жаль, не любов ; ви знаєте самі - це дружба.
Егоїст завжди і скрізь самотній. Його душа ніколи не буває втомлена любов'ю, муками, сталістю; вона нежива і холодна і потребує сна і спокою не більше, ніж мрець. Той же, хто вміє любити, рідко буває одинокий, а якщо буває, то він радий цьому.
У сльозах одних жінок таяться гірші докори, ніж у прокльонах інших.
Марнославство і користолюбство — ось дві пристрасті, що управляють жінками з нерозвиненим розумом, якщо вплив повсякденних вражень не врівноважується у них вродженим благородством душі. Одна веде їх до розпусти, інша - до найвідвертішого і безжального егоїзму