Беріть його [майбутнє], поки воно ваше, і думайте не про те погане, що вами колись зроблено, а про те хороше, що ви можете зробити.

Якщо людина вам не подобається, то все, що вона робить, неодмінно погано.

Мабуть, життя всюди однакова: бруд, мерзота, ганебні таємниці, темні закутки! Але життя є життям — і треба брати від нього все, що можна.

А як сміялися і балакали люди на вулицях!... Ніщо не змінилося з того дня, коли він був ще сповнений життям. Жодна з повсякденних дрібниць не стала іншою тому, що людська душа, жива людська душа, скалічена на смерть. Все це було раніше. Струменілася вода фонтанів, цвірінькали горобці під навісами дахів, так вони цвірінькали вчора, так цвірінькатимуть завтра. А він... він мертвий.

Яке страждання порівняєш із цим: хочеш пробачити, прагнеш пробачити — і знаєш, що це безнадійно, що пробачити не можна, пробачити не смієш.

Він навіть надто хороший для нашого грішного світу, і його варто було б чемно перепровадити в інший.

Але ж і смирний кінь стане брикатися, якщо постійно смикати поводи.

- Я думаю, - повільно сказав Овод, - що мертвим краще залишатися мертвими. Минуле важко забути. І на місці вашого друга я залишився б мертвим. Зустріч із привидами – річ неприємна.

Камінь, що лежить на дорозі, може мати найкращі наміри, але все-таки його треба прибрати.

Навіть і дві хвилини не хочу бути серйозним, друже мій. Ні життя, ні смерть не варті того.