Вічна сцена! Слуги насильства, їхня жертва, а поруч завжди і в усі часи третій глядач, який не в змозі поворухнути пальцем, щоб захистити, звільнити жертву, бо боїться за свою власну шкуру. І, можливо, саме тому його власній шкірі завжди загрожує небезпека.

Людина була нічим; надійний паспорт – усім.

Бачити світ цікаво лише тоді, коли можна розглядати його з багатьох сторін.

— Ще вчора ти був розважливим.
— Учора давно минулося.

... поки ти живий, нічого не втрачено до кінця.

І раптом мене охоплює невимовний смуток, який несе в собі час ; воно тече і тече, і змінюється, а коли озирнешся, нічого від колишнього вже не залишилося. Так, прощання завжди тяжке, але повернення іноді ще важче.

Які дивні шляхи вибирає іноді почуття, яке ми називаємо коханням...

… ніщо – це вже багато! Ніщо – це дзеркало, у якому відбивається світ.

Судити про те, що таке війна, могли б по-справжньому тільки мертві: тільки вони одні дізналися всі до кінця.

Зрозуміти-то я зрозумію! Але пробачити - це для мене занадто важка задача. Я краще забуду.