— Такі, як я, нікого не бояться, — відповів Анзельмо. — І такі, як я, не мають коней.
— Такі, як ти, довго не мешкають.
— Такі, як я, живуть аж до дня смерті, — сказав Ансельмо.

Жахливо легко бути байдужим днем, а от уночі — зовсім інша річ.

Він був надто простодушний, щоб замислитися над тим, коли прийшло до нього смирення. Але він знав, що смирення прийшло, не принісши ні ганьби, ні втрати людської гідності.

…Як добре, що нам не доводиться вбивати сонце, місяць та зірки. Достатньо того, що ми вимагаємо їжу біля моря і вбиваємо своїх братів.

Йому тепер уже більше не снилися ні бурі, ні жінки, ні великі події, ні величезні риби, ні бійки, ні змагання в силі, ні дружина. Йому снилися лише далекі країни та левенята, що виходять на берег. Немов кошенята, вони веселилися в сутінковій темряві, і він любив їх так само, як любив хлопчика. Але хлопчик йому ніколи не снився.

Все по-справжньому погане починається з найневиннішого.

Я любив твори своїх друзів — ця відданість прекрасна, але судження спотворює катастрофічно.

Більшість людей безсердечно ставляться до черепах, адже черепаше серце б'ється ще довго після того, як тварину вб'ють і розріжуть на шматки.«Але ж і в мене, — подумав старий, — таке ж серце, а мої ноги та руки такі схожі на їхні лапи».

Це було блискуче лікування, ось тільки пацієнта втратили.

І хочу їсти за своїм столом, і щоб були свої ножі і виделки, і хочу, щоб горіли свічки. І хочу, щоб була весна, і хочу розчісувати волосся перед дзеркалом, і хочу кішку, і хочу нове плаття...