Кохання – насамперед світло. А потім – все інше. Неможливо жити у кімнаті без світла. У ній можна тільки існувати – у світлу пору доби. Довго існувати – тижнями, місяцями, роками. Вкладатися вдень з частиною справ, а вечорами – обходитися фантазіями, проводжати продавати дні в самообмані, доки не припрет до стіни воно, ненависне самотність.
Ми живемо у пошуках світла. Ми народжуємось заради світла. І не треба про те, що кохання – це не світло. Без любові темно навіть із найпотужнішими лампами.

Неможливо знайти щастя в собі, не спробувавши його в обіймах хоча б однієї людини.

Мій комп'ютер, як і серце, давно мав звільнитися від зайвого, вилікуватися від вірусів та інших повільних убивць.

Я зрозумів, що життя не має  глобального сенсу. Все дуже просто - любити життя і ділитися цією любов'ю з навколишнім світом. Ось тривожно, коли батьки вкладають сенс у життя своїх дітей. Це особливо поширене у східній культурі та нічим іншим, як людським егоїзмом не є. Звідси величезна кількість розбитих доль. Згідно зі статистикою, причина суїцидів серед молоді найчастіше пов'язана з нерозумінням у сім'ї. А що таке нерозуміння? Це коли батько хотів бачити сина міцним військовим, а став сентиментальним художником. Ти мені такий не потрібен!

Заздрість не вміє прощати.

Ми здатні швидко розпрощатися з будь-якою зі шкідливих звичок — кинути палити, відмовитися від спиртного, перестати об'їдатися солодким перед сном. Але є такі речі, які не піддаються силі волі. Забути чи розлюбити, наприклад. Все, що народжується в серці, назавжди в ньому лишається.

Усі кажуть, що все буде добре. Але ніхто не каже, коли саме...

Людина не завжди повинна чогось прагнути. Трапляються дні, місяці, роки, коли просто живеш: виконуєш роботу, гуляєш вулицями, готуєш їжу, зустрічаєшся з друзями. І добре б у цьому повсякденності знайти баланс – чути у собі життя та відкривати нові світи, не схожі на твої минулі.

У ранній юності я сумнівалася в тому, що зустріч людини, яка збере мене, що розпадається на елементи, і міцно обійме. Ну просто в той момент я думала, що мене не можна полюбити такою, якою я є. Тому що я постійно різна – суцільні крайнощі.

Сильна людина у теперішньому – слабка людина у минулому. Сильними не народжуються, ми приходимо у світ слабкими, всі без винятку. Міцнімо в міру дорослішання. Сильні люди рідко визнають у собі наявність сили. Їм легше назватися слабкими, хоч би про себе. Виправдати цим пороки — хвилинні слабкості, на які має право кожен. Якщо йдемо далі, значить у нас є сила. Якщо стоїмо на місці, то знайшли в собі сили встояти на ногах. Якщо впали і плачемо, значить набираємось сил, виплакуючи сльози болю.