Вміння бути щасливою – це особисте досягнення. А я зазвичай у ті хвилини, коли почуваюся щасливою, наче німею. Не можу говорити довгими пропозиціями, все тримається на якихось вигуках, а часто взагалі мовчу.

Любов, що пережила розлучення, винагороджується вічністю.

Люди повинні навчитися злітати, навіть якщо крила зламані. Потрібно лише захотіти – відірватися від землі, звестися назустріч самому собі.

Будь складніше, і від тебе відстануть ті, хто простіший.

Від смутку до відчаю – один крок. А я ніколи не впадала у відчай. Втрачала коханих людей, тікала від минулого, опинялася на дні життя, але... Завжди вставала, йшла вперед. Ні, не на зло ворогам. Надто багато честі для них. Я просто розуміла, що якщо сама не підніму себе, мене ніхто не підніме.

Доля – це вибір та його слідство. Я вірю, що кожен з нас має певну місію. Я вірю, що ми ніколи не знаємо, кого зустрінемо на сусідній вулиці і чому нас навчить ця людина. Але при цьому я не сприймаю таке поняття як«доля» чи«не доля». Частіше за ними ховається звичайна боягузтво перед новим, страх вийти із«зони комфорту». Якщо в тебе є ціль і твоєю метою керує любов і працелюбність, то ти неодмінно досягнеш гарного результату.

Мені нічого не потрібно було від тебе, крім кохання. Такою звичайною, людською. Ні зворушливих записок у букетах квітів, ні гарних слів з того кінця дроту, ні плюшевих«заінь» і«сонечко» десятки разів на день. Я лише хотіла бути поряд з тобою.

... я раптом зовсім несподівано розумію, чим пахнуть наші сльози. Морем. Виходить, воно всередині кожного з нас?

Знайди, поглянь у вічі, не слухаючи слів. Слова часто не від серця – від розуму. Довіряй тільки очам, що відбивають душу.

Кохання... Справжнє кохання, як і справжнє розпач — безмовне. Воно не потребує слів. Розпач читається так само, як і любов, по очах. Я не люблю, ось ці знаєш, листи-визнання. Я ніколи не пишу зізнання у коханні. Я показую це вчинками. Ти знаєш, у коханні найкрасномовніші це не слова, це дотики.