Хтось сказав, що кращої школи немає, як самій обдуритися. Ні, це ідіотизм. Якщо ліки гіркі, це зовсім не означає, що ти неодмінно видужаєш. Якщо ти захотіла купити собі солодкий фрукт, уп'ялася в нього зубами, а в роті раптом стає кисло, ти просто виплюнеш цей шматок. І нічого не навчишся.

... може, так і треба? Ти ж бродяча артистка. Рот  не роззявай, викинь ложку, палички для їжі теж викинь. Все викидай, з усім прощайся – з усіма своїми планами, задумами. Спустошись — просто дивись.

Нічого не робити — справжня розкіш.

Якщо тебе раптом ударять правою щокою, ти, ще не встигнувши нічого усвідомити, негайно б'єш супротивника. Якщо тому не пощастить, можеш його й понівечити. Але якщо ще до цього встигнеш отримати і по лівій щоці, у тебе буде час усвідомити свою злість і ти зможеш поставитися до свого тіла як до чужого, з холодною головою. Тому й говориться: підстав ліву щоку.

Ранок ще не настав, ти ще не зголодніла, але одна тільки думка про сніданок створює якийсь світанок.

Замість того, щоб плисти за течією, довірити судно капітанові, ти приковуєш своє життя до розкладу, мрієш про потяги, які не вибиваються з графіка, щоб кинутися в метушливе майбутнє.

Ось так: жадібність не знає міри, ллє через край.

Мова пов'язує людей сильніше за гроші.

Примусь повірити собі, а потім працюй. Ляж кістками, і нехай твої кістки розтовчуть у порошок, але працюй. Цей біленький порошок дурманить людей, немов кокаїн. Примусиш раз повірити - ніхто і не згадає, що пунктом твого відправлення була вульгарна брехня.

Кожна людина спить сама. У сні хтось вистрибнув з вікна, хтось залишився у пункті відправлення, хтось уже дістався куди йому треба. Ми всі знаходимося у різних просторах. Забувшись сном на полиці, ти чуєш, як з-під коліс, що крутяться, вилітають міста. Кожна людина рухається зі своєю швидкістю. Ти сама мчиш із швидкістю, яка виносить землю з-під твоїх ніг. І нікому не треба йти. Перебуваючи тут, ми не знаходимося — кожен з нас подорожує поодинці.