Я пам'ятаю час, коли книги були для мене чимось більш звичайним і водночас більш суттєвим, ніж вони є зараз. У дитинстві вони були для мене всім. Звідси моя туга за втраченим щастям живого та безпосереднього спілкування з книгами. На жаль, подібні втрати непоправні.
Звичайні люди — тобто близнюки — шукають родинні душі, закохуються, одружуються. Страждаючи від своєї незавершеності, вони намагаються скласти пару з кимось.
Звикнувши до всіх своїх каліцтв, починаєш забувати, що про це можуть подумати інші.
І все ж таки слід визнати, що книги, які я прочитала, вже будучи дорослою, не могли зрівнятися за силою впливу на мою свідомість з тими, що я читала в дитинстві.
Не варто приділяти надто багато часу другорядним персонажам.
Це не їхня історія. Вони з'являються в потрібний момент і зникають, щоб більше не з'явитися. З них досить цього.
— Отже, краще знати всю правду? - Запитав він?
— Я в цьому не певна. Але, дізнавшись її одного разу, ти вже не зможеш повернутися назад, до незнання...
Коли ти є ніщо, порожнє місце залишається тільки дати волю фантазії. Ти намагаєшся хоч чимось заповнити порожнечу.
Таємниці неможливо зберігати у будинку, де є діти.