До чого дивна істота людина. Все його життя – суцільне диво, але саме в дива він і не вірить.

- Знаєш, у чому дефект твоєї логіки? Тобі здається, що щось хороше може не статися, якщо ввійти не в ті двері, або затриматися. Це помилка. Події випливають із нас самих. На поїзд долі не можна спізнитися!

Кохання – це хвилі: наринула – відринула. Але навіть коли хвиль немає  і море спокійне, близька присутність океану відчувається. І взагалі, кохання починається не з роздумів, підходить тобі людина чи ні, а з чужих брудних штанів, які ти починаєш навіщось прати у своїй новенькій машинці.

Та я за свободу слова будь-кого заткну!

Кому судилося бути повішеним, той у вир не згине і у вогні не згорить.

Теорія без практики – це рюкзак із підручниками з плавання за спиною тонучого.

У кожний момент життя існує хоча б одна перешкода, яка заважає розслабитися і відчути себе щасливою. Буває, що таких перешкод дві чи три, але частіше все ж таки одна. Дрібне, досадливе, настирливе. У кожного воно своє і тому кожному іншому здається дрібницею. Для когось це однокласник/однокурсник, що дістає. Для іншого – прищі на лобі. Для третього – порожня кишеня. Для четвертого відсутність близької людини або, навпаки, надто настирлива присутність того, хто вважає себе таким.

Люби інших, тоді не будеш часу жаліти себе.

Коли людині по-справжньому важко, вона не плаче і голос її звучить майже спокійно. Біль іде вглиб. Істерика і сльози – супутники скоріше слабкого чи показного болю, ніж справжнього.

— При всьому своєму різноманітті кохання жахливо одноманітне. Її звеличують лише ті, хто сам ніколи не любив, а лише начитався книжок і надивився фільмів. Ті самі побачення, ті ж кав'ярні, ті ж слова, тільки в різній послідовності. Нудьга!
— Кохання одноманітне, тільки якщо це не кохання. З таким самим успіхом можна сказати, що весь океан однаковий, тому що він мокрий.