Людській природі властиво забувати недоліки померлих і пригадувати їх добрі сторони: це один із найсвітліших проявів людської натури.

... немає  ні німців, ні жидів, ні слов'ян, а є
просто люди, люди добрі і погані… Щастя полягає у праці на користь інших. Поки що ми можемо бути, у кращому разі, справедливими й добрими лише в сім'ї, але не можна любити свою сім'ю, якщо не любиш інших. Ми, люди похилого віку, пройшли важку школу, з нами були несправедливі, і ми були несправедливі, і це нас мучило, робило нещасними і отруювало навіть те маленьке щастя, на яке має право
кожна козявка. Іди, слов'яночко, до своїх, там уже є багато добрих людей. Добрим та чесним належить світ. Є багаті та бідні люди, красиві та некрасиві, старі та молоді, освічені та неосвічені,
але одне велике дорівнює всім, це – совість. Без совісті не можна жити, як без сонячного світла... Адже і любов теж совість, вища совість, коли людина робиться і краще, і чистіше, і справедливіше.

— Ти завжди був ледарем, тому тобі й неприємно дивитися на чужий клопіт.
— Я був ледарем? Ти просто несправедлива до мене і більше нічого. Можливо, я найбільше дбаю, а тільки не показую виду. Толку від цього небагато, якщо бігатиму з ранку до ночі берегом, кричати, заважати іншим, набридати всім.

Заєць був такий самий беззахисний, як і Сіра Шейка, і рятував своє життя постійною втечею.
— Якби мені крила, як птахові, то я б, здається, нікого на світі не боявся!... У тебе ось хоч і крил немає, то зате ти плавати вмієш, а то візьмеш і пірнеш у воду, — говорив він.. — А я постійно тремчу зі страху... У мене — кругом вороги. Влітку ще можна сховатися кудись, а взимку все видно.

Є такі натури, почуття яких потребують перешкод, особливо таке почуття, як кохання. Якби Галактіон любив її як і раніше, Харитина, напевно, не відповідала б йому такою ж монетою, а тепер вона  боялася навіть проявити своє кохання повною мірою і точно ховала її, як ховають від сонця ніжну рослину. У той же час вона  чудово розуміла, що таке Галактіон і що любити його не варто. Адже він усе життя думав тільки про себе та свої плани, а жінки для нього були лише сумною потребою.

Настала вже справжня зима. Земля була вкрита білим килимом. Не залишалося жодної темної цятки. Навіть голі берези, вільхи, верби та горобини забралися інеєм, наче сріблястим пухом. А ялини стали ще важливішими. Вони стояли засипані снігом, ніби одягли дорогу теплу шубу. Так, дивно, добре було довкола; а бідна Сіра Шейка знала тільки одне, що ця краса не для неї, і тремтіла при одній думці, що її ополонка ось-ось замерзне і їй не буде куди подітися.

Отже, mesdames та messieurs, що таке герой? Герой – не той завойовник, який зі збройним полчищем руйнує беззахисну країну, не той, хто, за словами Шекспіра, за парами слави готовий залізти в жерло зброї, не хитрий дипломат, не модний поет, не артист, не вчений зі своїм останнім словом науки, Не благодійник людства на папері, -
ні, герої цього розбору покінчили своє існування. Інший час, інші птахи та пісні… Нинішній, справжній герой не має навіть імені, історія не занесе його у свої скрижалі, вдячне потомство не
буде шанувати його пам'яті... Сам по собі він навіть не цікавий і навіть краще за нього зовсім не знати, бо він весь розчиняється у своїй справі, він фермент, бродильне початок, та закваска, про яку йдеться в писанні... так.

Дивлюся на шлюб як на справу досить нудну, а для чоловіка й зовсім нудну. Адже шлюб для чоловіка – це позбавлення всіх особливих прав, і твої принци бунтують, отруюють життя і собі і дружині. Навіщо мені чоловік-герой? Мені потрібна та нормальна середня людина, яка терпляче понесе своє сімейне ярмо. Адже у себе вдома немає  ні героїв, ні геніїв, ні особливих людей, і в цьому, на мою думку, секрет того крихітного, незграбного егоїзму, який ми називаємо сімейним щастям.

Взагалі моє правило - не втручатися в чужі справи. Навіщо? Нехай кожен живе по-своєму.

Життя давалося взнаки, розбиваючи на кожному кроці молоді ілюзії та щасливі вірування.