Діяльність не є похідною від соціальної структури. Все навпаки: соціальні структури«зростають» на підкладці діяльності. Це встановив ще Маркс.«Виробничі відносини» змушені історично слідувати за розвитком«продуктивних сил». Радянські постмарксисти показали ще тих-таки 1960 – 1970-х, що діяльність, її якість, потужність, рівень розвитку визначаються культурою, що й треба розуміти як транслювану крізь історичний час сукупність норм, зразків і зразків діяльності. Якщо хочемо історичного прориву, необхідно реформувати не форми соціальної організації, а концентрувати культуру. Це філософське, тобто світове, загальнодоступне розуміння. Ексклюзивно – історично раніше, ніж усі, ніж будь-хто, – це розуміли царі-модернізатори: від Петра Великого до Йосипа Сталіна. Щоб мати діяльність, потрібно мати культуру. Соціальна організація суспільства означає особливості та умови реалізації діяльності. З соціальної організації випливає лише політика реалізації. Сам історичний рівень діяльності єдиний за єдності культури. Підкоривши організацію діяльності соціальної організації, як нас повчали західні ідеологи, ми запустили механізм руйнування діяльності, її планомірної деградації. Радянський проект – при всіх претензіях до нього щодо воєнізованого, спрощеного підходу до управління економікою – стратегічно займався концентрацією на нашій території європейської культури, досягнувши в принципі того ж рівня цивілізаційного розвитку діяльності, що й увесь західний світ. Міф  про діяльнісне відставання СРСР був явною і усвідомленою брехнею.