Всі чоловіки, правду кажучи, дурні, але блазні кумедніші за тих, хто носить корони.

Ніякому смолоскипу, як би яскраво той не горів, не зрівнятися з сонцем, що сходить.

— Похвальбою та жорстокістю кохання свого народу не завоюєш... як і кохання своєї королеви.
— Мати каже, що страх кращий за кохання. А вона [Сансу] мене боїться.
- Бачу. Шкода, що Станіс із Ренлі не дванадцятирічні дівчинки.

Дай людям тільки помітити, що слова ранять тебе, і тобі ніколи не позбутися глузування. А якщо до тебе приліпили прізвисько, прийми її та зроби своїм власним ім'ям. Тоді вони не зможуть більше поранити тебе.

Слова – лише вітер, навіть такі, як«кохання» чи«світ». Я більше довіряю справам.

Ти не відчуваєш ні ран, ні ниючої від обладунків спини, ні поту, що ллється тобі в очі. Ти перестаєш відчувати, перестаєш думати, перестаєш бути собою, залишається тільки бій  і ворог – один, інший, третій, десятий, і ти знаєш, що не підвладний втомі та страху на відміну від них. Ти живий! Навколо тебе смерть, але вони так повільно повертаються зі своїми мечами – ти танцюєш серед них, сміючись.

Велика битва – це жахливо, – сказав старий лицар. - Але серед крові і різанини іноді є і краса, яка може розтрощити серце. Я ніколи не забуду сонце, що сідає над Полем Пухлих Трав. Десять тисяч чоловік померло там, і повітря повне було стогонів і стогнань, але над нами небо кипіло золотим, червоним і помаранчевим і було так чудово, що я заплакав тому, що сини мої ніколи цього не побачать.

— Еєріс був шалений, вся країна це знала, але не намагайтеся запевнити мене, що ви вбили його, помстячись за Брандона Старка.
— А я й не пробую. Просто знаходжу дивним, що одна людина любить мене за добро, якого я ніколи не робив, і так багато хто ненавидить за найкращий у моєму житті вчинок.

Літні друзі розтануть, що літній сніг, але зимові друзі – друзі навіки.

Кожна людина потребує того, щоб з неї іноді посміялися. Інакше... ми починаємо ставитися до себе надто серйозно.