Як дивно, - думала вона. — Не рахуючи останніх днів, у цьому будинку постійно жили понад сто п'ятдесят років. Він ніколи не пустував, його не продавали - їм завжди володіли мої предки. Тут росли діти, помирали старі. Будинок  і сам став живим... І тепер ця раптова порожнеча та усвідомлення того, що він нікому не потрібен.

Мене не цікавить повсякденна нудна балаканина, дотримання зовнішніх пристойностей, ввічливість і гарний одяг. Ті, кому не подобається моя зовнішність і мій будинок, ніколи не наближаються до мене, і це мене влаштовує. Мій світ - небо, дивне та нічне.

І чому люди завжди намагаються звинуватити в чомусь подібному до дітей? Гровер міг сміливо стверджувати, що дорослі завдали світу набагато більше шкоди, ніж діти.

У місті так багато темряви. І не лише навколо, а й усередині нас. У кожного з нас є трохи мороку всередині. І цей морок завжди голодний. Він хоче зжерти тебе зсередини, і чим більше ти йому дозволяєш, тим лютішим він стає.

Іноді потрібно набагато більше часу, ніж ти припускаєш, щоб досягти поставленої мети. А іноді ти досягаєш своєї мети, сам того не знаючи.