Не варто заглядати під чужі маски. Тому що іноді ти можеш побачити те, чого зовсім не чекаєш. Зламану геть—чисто психіку. Дощенту покалічену душу. І хворі, страшно хворі очі.

Взимку грань між ніччю та днем ​​розмита. Цей літній ранок заявляє про себе повним голосом, перекидаючи на землю ківш ніжно-рожевих сполохів. Взимку брудний світанок підкрадається непомітно, нишком. Як професійний убивця.

Ми сміялися. Безшабашне і зло. Я – тому, що нещодавно зрозуміла: сміх – єдине, що залишається тобі, щоб оплакати руїни, в які розкрилася реальність. А Ян – бо зрозумів це вже давно.