Для мене майбутнє невідоме, повне загадок і тільки де—не—де освітлено його дивовижною розповіддю. І я зберігаю у втіху дві дивні білі квітки, засохлі і бліді, з крихкими пелюстками, як свідчення того, що навіть у той час, коли зникають сила і розум людини, вдячність і ніжність продовжують жити в серцях.
У будні, у вільну після обіду хвилину, ще можна похвилюватися за долю імперії, побурчати на становище у світі, але не сьогодні ж, у сонячний недільний день, коли катаєш гарненьку дівчину і велосипедисти, що їдуть заздрістю, марно намагаються тебе обігнати.
Заплативши мільярдами життів, людина купила право жити на Землі, і це право належить йому всупереч усім прибульцям. Воно залишилося б за ним, якби марсіяни навіть удесятеро могутніші. Бо людина живе і вмирає недаремно.
Тіні високих дзвонів росли й росли, поки не досягли горизонту і не злилися з мороком, що насувається, і тоді повільно, нечутно, розправляючи складки свого синього і все більше відливаючого чорним плаща і помалу обволікаючи їм землю, підкралася ніч.