Будь—які заборони викликали в мені лише одне бажання порушувати їх.

Люди можуть бути вищими за тебе за становищем або багатством, або віком. Але поки ти вищий за їхні знання і вміння — ти завжди будеш у виграші.

Найкраща зброя в суперечці - знання.

Про родичів можна і треба сказати багато чого... а то на папері цензура...

Недарма кажуть: товаришуєш із гадюкою — дружи, але палицю в руці тримай.

Будь-який допит – це парний танець. І якщо ти потрапляєш у ритм… Це хтось ще кого допитає.

Мало мати чоловіка-мільйонера. І важливе тут не друге слово, а перше. Нехай він буде мільярдером, або нехай буде жебраком. Це дрібниці! Важливе інше. Щоб ти кохала – і любили тебе. А якщо цього немає  вдома — рано чи пізно ти підеш шукати своє кохання на стороні. До загального горя.

— Але ж ти не боїшся ризику. Незважаючи ні на що.
— Я можу програти дуже багато, але можу і виграти. Життя - це ті самі шахи. Тут є одна відмінність. Я не боюся ризикувати собою, але не хочу ризикувати іншими.

— Я хотів якнайкраще.
— А вийшло, як краще, не треба.

Скільки ми втрачаємо за своє життя?
Багатьох. І коли йде хтось дуже близький, ми сподіваємося, що він там. І що там, за межею смерті, хоч щось є. Я знаю, що зустрінуся з тими, хто пішов раніше за мене. Я знаю. Але... поки ми - тут. І іноді хочеться кричати від неможливості побачити. Почути. Хоч би на мить зазирнути у рідні очі, посміхнутися і знати — там чи не там, але тебе люблять. І знають про твоє кохання. Адже те, що близька тобі людина пішла за межу смерті, зовсім не скасовує всього іншого. Він все одно близький. Рідний. І коханий.