Цікаво все-таки, до чого погано в матеріальному відношенні живеться всім художникам — поетам, музикантам, живописцям, навіть найудачливішим... Усе це порушує вічне запитання: чи все людське життя відкрите нам? А раптом нам відома лише та її половина, що закінчується смертю.
Фізичну красу мають і звірі, можливо, навіть більшою мірою, ніж люди, але душі, що живе в людях, звірі не мають, а хіба життя дане нам не для того, щоб ми мали багату душу, навіть якщо при цьому страждає наша зовнішність?
Мені завжди страшенно подобалися слова Дорі:«У мене терпіння вола». Я бачу в них щось хороше, певну переконаність і чесність ; Коротше кажучи, у цих словах закладено глибокий зміст, вони – вислів справжнього художника. Коли думаєш про людей, з чийого серця виливаються подібні слова, вся балаканина про«природну обдарованість», яку так часто чуєш від торговців картинами, здається мені мерзенним карканням. "У мене терпіння" - як стримано і гідно це звучить! Такого торговці картинами ніколине скажуть, навіть якщо не все, що вони говорять, схоже на вороння каркання. "Я не художник", - як можна так жорстоко відгукуватися про себе? Хіба не можна стати терплячим, хіба не можна навчитися терпінню у природи, бачачи, як повільно дозріває пшениця, бачачи, як усе росте? Хіба можна вважати себе настільки мертвим, щоб припустити, що ти вже ніколи не зростатимеш? Хіба можна навмисне перешкоджати власному розвитку? Кажу все це для того, щоб пояснити, чому розмови про те, чи ти обдарований ні, здаються мені такими дурними.