Знаєте, я, насправді, не сильно її розглядав, адже, зрештою, всі панночки мітять в красуні. Не будемо злими.

... наблизившись впритул, так що можна було розрізнити на його круглому смаглявому носі розширені пори, одна з яких, на самій дулі, випустила самотнє, але довге волосся.

Все було тихо, вичікувально тихо, здавалося, що тиша не витримає і ось-ось розсміяється.

Все на світі кінчається, товариші.

Я питаю не з цікавості. Щоправда, труси завжди цікаві. Але запевняю вас... Нехай не впораюся з ознобом і таке інше, — це нічого. Вершник не відповідає за тремтіння коня. Я хочу знати, коли мене стратять: смертний вирок відшкодовується точним знанням смертної години. Розкіш велика, але заслужена. Мене ж залишають у тому невіданні, яке можуть виносити тільки ті, хто живе на волі.

Це було кохання з першого погляду, з останнього погляду, з одвічного погляду.

... він відчував страждання, коли виглядав у ній щось особливо чарівне, і втішне полегшення, коли в ній з'являвся якийсь недолік краси.

Мабуть, я все-таки приймаю тебе за когось іншого, — думаючи, що ти зрозумієш мене, — як божевільний приймає родичів, що зайшли, за зірки, за логарифми, за вислозадих гієн, — але ще є безумці — ті невразливі! — які вважають себе за безумців, — і тут замикається коло.

Ті з нас, хто справді знають Пушкіна, поклоняються йому з рідкісною палкістю та щирістю; і так радісно усвідомлювати, що плоди його існування і сьогодні сповнюють душу.

Але я все вибачу, якщо це ти.