Вероніка Іванова. І маятник хитнувся...

Я був би радий спілкуванню навіть із небезпечним противником, аби не розмовляти самому із собою. Не тому, що співрозмовник - ніякий, а тому що прокручувати в голові одні й ті ж спостереження, що іноді обзаводяться (або ж втрачають їх) гіпотезами, які пояснюють все або зовсім нічого, - справа невдячна. Після години посиленої роботи мозок починає натужно рипіти і недобрим словом поминати свого настирливого господаря. Простіше кажучи: перенапружується.

Докладніше

Вероніка Іванова. Повернутись та повернути

Навіть у найчистішій і найсвітлішій душі живе демон. Крихітний, непомітний, безневинний, він чекає свого часу. Чекає зручного моменту, щоб зжерти сяюче світло і викинути з себе морок, який поглине все і вся...

Докладніше

Вероніка Іванова. І маятник хитнувся...

Сльози не полегшують біль, не вірте! Вони тільки топлять її на якийсь час. Але пройдуть дні, у найкращому разі — роки, і біль, який не досягнув свого в попередній раз, повернеться, і тоді ви пошкодуєте про те, що погасили ту першу пожежу.

Докладніше