Бруно Ясенський. Змова байдужих
Поїзди йдуть на північ серед сивих трохи лісів. Потяги йдуть на захід. Потяги йдуть на південь. Поїзди обертають землю, як білка колесо. Танець розпочато. Сосни скачуть. Люди плачуть та співають.
Поїзди йдуть на північ серед сивих трохи лісів. Потяги йдуть на захід. Потяги йдуть на південь. Поїзди обертають землю, як білка колесо. Танець розпочато. Сосни скачуть. Люди плачуть та співають.
Холодний східний вітер руками спритного перукаря завивав поетичну шевелюру схвильованого нічного моря.
Тверді, як заповідь божа: правда не може стати брехнею!
Ніхто не підозрював, що багато комуністичних брошурів та листівок, навіть окремі номери«Роте Фане», ретельно відтворюються в друкарнях гестапо і проникають із ранковою поштою до сотень робочих квартир. Робітники, піддаючись провокації, не заявляли про отримання цих газет і потрапляли до списків прокрипції.
Мало, однак, одного почуття патріотизму — потрібний розумний патріотизм.
У більшості країн цього вечора, за дуже старим звичаєм, люди збиралися в ресторанах і на приватних квартирах, багато їли і випивали, щохвилини поглядаючи на годинник. Рівно о дванадцятій під загальний дзвін і гомін вони піднімали тост за Новий рік. Більшість з них вважали, що минулий рік був на диво поганий і важкий, але новий буде неодмінно кращим. Втім, так вони думали рік тому.
Якщо ми так довго залишалися чоловіком і дружиною, то швидше за все саме тому, що більшу частину цього часу прожили окремо.
Європа, необережно просвітлюючи Азію, готує сама собі загибель.
Ми ніколи не покінчимо з кризою, не покінчивши раніше з порадами.
Куди ж пливе ця нещасна країна? Чи довго їй пливти у темряві? І чи випливе вона колись?