Погані не люди, погано те, що в людях згнила людина.

Дорослі дуже полюбляють цифри. Коли розповідаєш їм, що в тебе з'явився новий друг, вони ніколи не спитають про найголовніше. Ніколи вони не скажуть: А який у нього голос? Які ігри він любить грати? Чи ловить він метеликів? Вони запитують: Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його батько? І після цього уявляють, що впізнали людину.

Зірки дуже гарні, бо десь там є квітка, хоч її й не видно.

Ти збудував свій тихий світ, замурував наглухо всі виходи до світла, як роблять терміти.
Ти згорнувся клубком, сховався у своєму обивательському благополуччі, у кісних звичках, у затхлому провінційному укладі, ти спорудив цю убогу оплот і сховався від вітру, від морського прибою та зірок.
Ти не бажаєш турбувати себе великими завданнями, тобі й так неабияк важко було забути, що ти — людина.
Ніхто вчасно не схопив тебе і не втримав, а тепер уже надто пізно. Глина, з якої ти зліплений засохла і затверділа, і вже ніщо на світі не зуміє пробудити в тобі заснулого музиканта, чи поета, чи художника, який, можливо, жив у тобі колись.

Ілюзії жінки дратують чоловіка. Вона  робить замах на його свободу.

Люди? Ах так... Я бачив їх багато років тому. Але де їх шукати – невідомо. Їх носить вітром. У них немає  коріння – це дуже незручно.

Ніжність народжується лише з поваги до особистості. Ніжність звиває гніздо з дрібниць — кумедний рисок обличчя, дрібниць. Втрачаючи друга, оплакуєш, можливо, його недосконалість.

Він не відповів ні на одне моє запитання, але коли червонієш, це означає«так», чи не так?

Не постачати дітей готовими формулами, формули - порожнеча, збагатіть їх образами і картинами, на яких видно нитки, що зв'язують. Не обтяжуйте дітей мертвим тягарем фактів, навчіть їх прийомам та способам, які допоможуть їм досягати.

На цьому світі мене засмучує лише одне – те, що треба ставати дорослим.