Зміни - це найкраще, що може статися з людиною. Вони, як двері, в які людина раніше ніколи не входила, бо боялася.

Мами. Я завжди пишався своєю мамою. Вона  завжди робила все для мене та нічого для себе. У магазин за одягом мені, за щастям лише мені. Я їй завжди казав, перестань жити заради мене, живи собі. А вона мені відповідала: Ти мій сенс, моя частинка, роблячи щось для тебе, я отримую від цього задоволення. Вибач, що іноді мене занадто багато у твоєму житті, але я боюся, що ти не впораєшся, забудеш про мене». Я був здивований. Я досі не можу зрозуміти, як так можливо, жити заради дитини, адже вона сформується, виростить, обзаведеться дружиною, дітьми і йому ніколи буде відвідувати мати, піклуватися про неї так, як вона дбала про нього. А вона витратила на нього найкращі роки. Роки, втрачених мрій та можливостей.

Важко часом усвідомлювати, деякі речі ми руйнуємо самі. БУДУЄМО багатьма роками, а потім руйнуємо, ніби це все було дарма. Після такого в душі нічого не залишається, крім руїн, які вже ніколи не збереш у єдине ціле, у загальну картинку з цікавим сюжетом. Але руйнувати треба, адже не зруйнувавши старе, ми не збудуємо нове.

Жити – це не просто дихати!