Анджей Сапковський. Останнє бажання
Світ змінюється, сонце заходить, а горілка закінчується.
Світ змінюється, сонце заходить, а горілка закінчується.
Битва ще не закінчена. Битву закінчить смерть, все інше лише перерва у битві. Перепочинок.
Бо закон – не юриспруденція, не товстезна книга, забита параграфами, не філософські трактати, не бундючні марення про справедливість, не пошматована фразеологія про мораль і етику. Закон – це безпечні дороги та тракти. Це міські закутки, якими можна прогулюватися навіть після заходу сонця. Це готелі та корчми, з яких можна вийти у сортир, залишивши гаманець на столі, а дружину біля столу. Закон – це спокійний сон людей, які знають, що розбудить їх спів півня, а не червоний півень!
Є дари, які не можна приймати, якщо ти не в змозі відповісти... чимось таким же цінним. Інакше такий дар протікає крізь пальці, розтане, немов уламок льоду, затиснутий у кулаку. Залишаться лише жаль, почуття втрати та провини.
Потрібно діяти, сміливо вистачати життя за гриву. Я жалкую виключно про бездіяльність, нерішучість, коливання. Про дії та вчинки, навіть якщо вони часом приносять смуток і тугу, по-справжньому не шкодую ніколи.
Мамо, це демони? Це Дикий Гон? Привиди, що вирвалися з пекла? Мама мама!
Тихіше, тихіше, діти! Це не демони, не дияволи.
Гірше.
Це люди.
- Історія? Родерік де Новембер? Читав, читав. Коли навчався в Оксенфуртській академії, історія посідала друге місце у списку моїх улюблених предметів.
- А перше?
- Географія, - серйозно сказав поет. — Атлас світу був великий, за ним найлегше було приховати міхур із горілкою.
Сперечається або дурень, або негідник... Перший не знає, але сперечається, другий же знає, але сперечається.
Не соромся. Я не втрачаю свідомості побачивши голого чоловіка. Трісс Мерігольд, моя подружка, говорить, що якщо ти бачила одного, то бачила всіх.