Нехай про тих, хто встиг у житті лише одне — врятувати нашу землю! — нехай буде написано про них. Про кожного! Поіменно... І якщо шкіл уже немає, то в будинках, де вони мешкали! А якщо й будинків, де жили, немає, то в будинках піонерів, де в гуртках займалися, або в дитячих бібліотеках, куди за книжками бігали... Але щоб жодне ім'я  не відійшло у вічність!

Знаходити слабке у сильних, дрібне у великих — втішно для себе, чи не так? То ніби й зближуєшся з ними?

Люди нерідко найвідчайдушніше заперечують присутність у собі саме тих якостей, які їх найбільше характеризують.

Деколи, чим далі йде дорога життя, тим з великим здивуванням двоє, що йдуть поруч, згадують початок шляху. Вогні минулого зникають десь за поворотом... Щоб події на відстані здавалися тими самими, тими ж мають залишитися і почуття.

За жодною давністю терміну зрада прощено бути не може.

Заздрість не буває здоровою, як жорстокість не може бути доброю. Заздрість - це як би "внутрішнє згоряння" без двигуна. Вона, заздрість, нікого не рухає вперед. А згоряння всередині душі відбувається: безглузде, безцільне.

— Вона  просто вирішила, що кохання відбирає у людей гордість і самолюбство.

- Жити тільки собою - це півбіди, - жорстко промовила вона. — Набагато страшніше, живучи тільки собою, торкатися схожих і чужих долей.

Роки... Вони довгі, коли ще попереду, коли мають бути. Але якщо більшість шляху вже пройдено, вони здаються настільки швидкохідними, що з тривогою і сумом думаєш:«Невже так мало залишилося?»