Інші люди можуть, самі того не знаючи, роками служити джерелом світла в житті інших людей, тоді як їхнє власне життя йде іншими, прихованими від очей шляхами. І так само людина може стати демоном, раковою пухлиною для когось, кого він ледве пам'ятає, а може, і взагалі не знав особисто.
Почуття, якщо розібратися, існують або в самій глибині людини, або на поверхні. На середньому рівні їх лише грають. Ось чому весь світ — сцена, чому театр не втрачає своєї популярності, чому він взагалі існує, чому він схожий на життя, а він схожий на життя, хоч і є водночас найвульгарнішим і відверто умовним з мистецтв.
Ми були... ні, стертим словом«закохані» це не висловиш. Ми любили один одного, жили один в одному і один одному. Ми були одне одним.
Non amo, ergo non ero. * Життя - це гострий шип? Нехай так, сказав мудрець, а людині все один кінець. І не встигнувши світло денного побачити, поспішає його швидше зненавидіти»**. Ми для богів як мухи для хлопчиків. Навіть Вітгенштейн не вважав, що ми колись досягнемо Місяця. Значить —«я щасливий метелик, хоч кінець мій недалекий», — жити чи померти — все одно, тільки смерть найкраща.
Жалість за відсутності інших почуттів – це жорстоко.