Моє его  надто екзистенційно: ну ніяк не хоче вмирати!

— Яка головна спокуса у житті? — Запитали учні Ходжу Насреддіна.

— У житті учня — поганий вчитель, — відповів Ходжа, — у житті працівника — предмет праці, у житті вчителя — старанний учень.

Осмислення особистих переживань схоже на роботу патологоанатома; а заспиртовані шматочки можна передавати для вивчення в інститут самоаналізу або виставляти на ярмарку соціальних контактів.

Будь—яку думку можна пристойно одягнути в слова ; але відбиток ***ства на обличчі невикоріним.

Величезному начальнику личить великі провали.

У своїй підсвідомості виявив чуже. Таке собі свинство.

Я твердо знаю: у світі має бути лад… Я на це сподіваюся. Боязко. Іноді.

Перед тим, як дати людині пораду, непогано вибачитись.

— Утлай човен мого«я» зовсім загубився в океані Буття, — поскаржився Ходже Насреддіну учень.
— Бережися гострих зубів акул Неприборканих Пристрастей і чіпких щупалець восьминога Душевної байдужості, — порадив мудрець, — і рівні пасати Божественного Промислу обов'язково винесуть тебе до архіпелагу Самопізнання.

Життя дає мені їжу для роздумів, але переварити її мої мізки не в змозі. Чи це повинен робити шлунок?