Вона сталася в моєму житті. Зі мною рідко хтось трапляється.

Ніколи ні в кого не питай думки щодо кампанії, що ведеться. Цікавлячись чужою думкою, ти завжди ризикуєш її почути. А почувши, ти, цілком можливо, повинен будеш з ним рахуватися.

Я, напевно, найсумніша людина, яку я зустрічав на своєму віку.

Раптом розумію, що життя — дуже проста штука: ми народжуємося, зустрічаємо найцікавіших людей, любимо їх, треплемося з ними, іноді з ними спимо. Смерті немає: це приголомшлива новина.

Я люблю тебе одну, і тобі доведеться з цим примиритися, навіть якщо ти не збираєшся нічого міняти у своєму житті. У твоєму місті живе людина, яка любить тебе і страждає, хочеш ти цього чи ні.

Очі в неї були благаючі, скорботні, мокрі, ненависні, втомлені, тривожні, розчаровані, наївні, горді, зневажливі і все одно блакитні.

Найблискучіші фрази, сказані мною за все моє життя, я сказав сам собі.

Любов настільки безнадійно мертва, що тепер прийнято говорити:«Якось дивно я почуваюся», щоб не дай бог  не вирвалося«я тебе люблю».

А потім, коли вже час прощатися, раптом пробивають емоції. Ми стримуємо сльози, але вони все одно ллються, тільки всередині, під нашими обличчями. Її дитячий сміх – більше я його не почую. Той, другий, слухатиме його замість мене, якщо їй з ним весело. Ганна стала чужою. Ми розлучаємося, щоб йти різними шляхами, кожен у свій бік.

Моя проблема в тому, що ти – її вирішення.