Я навіть думаю, що найкраще визначення людини — це істота на двох ногах і невдячна.

Я люблю, блукаючи вулицями, придивлятися до інших зовсім незнайомих перехожих, вивчати їхні обличчя та вгадувати: хто вони, як живуть, чим займаються і що особливо їх у цю хвилину цікавить.

Я люблю, я можу любити лише ту землю, яку я залишив, на якій залишилися бризки крові моєї, коли я, невдячний, пострілом у серце моє погасив моє життя. Але ніколи, ніколи не переставав я любити ту землю, і навіть тієї ночі, розлучаючись з нею, я, можливо, любив її болісніше, ніж будь-коли. Чи є мука на цій новій землі? На нашій землі ми істинно можемо любити лише з мукою і лише через муку!
Ми інакше не вміємо любити і не знаємо іншого кохання. Я хочу муки, щоб любити. Я хочу, я жадаю цієї хвилини цілувати, обливаючись сльозами, лише одну ту землю, яку я залишив, і не хочу, не приймаю життя ні на який інший!

Боягуз той, хто боїться і біжить; а хто боїться і не біжить, той ще не боягуз.

Буття тільки тоді і починає бути, коли йому загрожує небуття.

Люди обмежені… набагато менше роблять дурниць, ніж люди розумні.

... Поки що час, поспішаю захистити себе, а тому від вищої гармонії зовсім відмовляюся. Не варто вона  сльозинки хоча б однієї тільки тієї закатованої дитини.

Усі люди, всі люди.

Милі, добрі, чесні (все це є у вас!), куди ж це ви йдете, чому вам така мила стала ця темна, глуха могила? Дивіться, на небі яскраве весняне сонце розпустилися дерева, а ви втомилися, не живучи.

Вискочи російська людина трохи з казенної, узаконеної звичаєм колії - і вона зараз не знає, що робити.