Люди повинні бути постійно чимось зайняті, інакше вони можуть почати думати.

Вічно на межі падіння, але мужності, щоб справді впасти, не вистачає.

Жахливо, коли знаходиш у своїй голові цікаві речі та не знаєш, що вони там роблять.

... якщо ви перестанете твердити людям, що після їх смерті все буде гаразд, то вони, можливо, спробують навести лад, поки ще живі.

Невже це таке – бути живим? Невже бути живим – це постійно відчувати, що тебе спричиняє безпросвітну пітьму? Як люди можуть жити із цим? Але ж живуть – і навіть знаходять якусь радість у своєму існуванні, хоча тут прийнятний лише відчай. Вражаюче. Відчувати себе нікчемною живою істотою, затиснутою між двома височеними стрімчаками темряви... Це ж нестерпно. Як? Як вони виносять це життя?
Очевидно, що це вроджене.

- Чому вони ганяються за тобою?
— Уявлення не маю.
- Та годі! Повинна бути причина!
- О, причин купа. Я просто не знаю, яка саме.

Вже не вперше вона подумала, що в положенні найманки безліч недоліків, не останній з яких полягає в тому, що чоловіки не сприймають тебе всерйоз, поки ти їх не вб'єш у прямому значенні цього слова, після чого вони взагалі перестають тебе сприймати.

Деякий час не було чути нічого, крім завивання вітру та дивних звуків — нянюшка Ягг різала хліб. За своєю результативністю ця її дія могла змагатися хіба що зі спробами розпиляти циркулярною пилкою пухову перину.

Деякі пірати набули безсмертя, виявивши неймовірну жорстокість чи нерозсудливість. Інші - накопичивши величезні багатства. Але капітан давно вирішив, що особисто він віддав би перевагу безсмертю, так ніколи і не померши.

- Ти що, не боїшся висоти?
— Ні, з якого дива? Все одно з якої висоти падати — із сорока футів чи з чотирьох тисяч фатомів. Все одно будеш мертвим.