Поки не вмієш помирати, жити погано виходить.

У смерті є одна незаперечна гідність. Лише коли відчуваєш її подих, ти стаєш вільним.

Важко довіряти людині, яка позбавляє тебе єдиного виправдання власного безсилля. Взагалі, важко довіряти тому, хто чогось тебе позбавляє. Нехай навіть ілюзій.

Порожнеча – надто абстрактне поняття. Так само, як дружба, любов і смерть. Їх не можна уявити. І неможливо зрозуміти.

Сучасний світ позбавляє людину необхідності мислити. Очі нам замінює виховання, думки – правила, власна думка – стереотипи, бажання – рекламні ролики. Все вже придумано, зафіксовано, розкладено на свої місця... Не думай, а слухай, дивись і запам'ятай. Про тебе вже подбали. Мій голову цим шампунем, спи на цих ліжках, носи ці джинси. Так, звичайно, ти маєш право вибору, але до чого воно? Поки ти вибиратимеш, розмірковуватимеш, аналізуватимеш, час піде. От і не забивай голову будь-якою нісенітницею. Живи комфортно, нехай кожен твій деньбуде святом безмежного вжитку.

Настрій був піднятий. Навіть дощ не здавався таким мокрим.

Потреба один в одному змушує виявляти людину чудеса терпимості. Навіть кохання на це не завжди здатне.

Не горю бажанням вислуховувати висловлювання із розряду«я не люблю» від інших. Не любиш - не пускай у своє життя. Дуже просто. Виходить не одразу, звичайно. Тут головне зрозуміти, що ти справді не любиш. Як не дивно, не всім це вдається.

Вони витрачають час і сили, щоб бути такими, як усі, а я на те, щоб бути собою. Витрати однакові. Результат різний.

Ми боїмося сидіти без діла. Боїмося чогось не встигнути. Начебто можна встигнути все. Начебто те, що ми встигнемо, комусь потрібно. Суєта - сенс нашого життя.