Коли намагаєшся стати дурнішим, ніж ти є, це нерідко вдається.

Дружба народжується в той момент, коли одна людина каже іншому: Що, і ти теж? А я думав, що такий тільки один».

Від того, що ти за людина і звідки дивишся, залежить, що побачиш і почуєш!

Ніхто ніколи не дізнається, що могло статися.

— Ні, ні, — відповів він їм, — цих шуб уже не повернеш, навіть намагатися нічого пройти туди через гардероб. Тому що ці двері в Нарнію для вас вже зачинені. А крім того, від самих шуб, мабуть, нічого вже не залишилося, чи не так? Що? Про що ви? Ну звичайно ж, колись ви повернетесь гуду. Адже нарніанські королі назавжди залишаються нарніанськими королями. Але ніколи не намагайтеся використовувати один і той же шлях двічі. І взагалі не шукайте дороги туди. Вона  сама вас знайде. І не варто забагато говорити про це, навіть між собою. А тим більше з кимось ще, якщо тільки не переконайтеся, що ваш співрозмовник теж пройшов через подібніпригоди. Про що ви? Як це можна дізнатися? Та дуже просто: ви просто зрозумієте, та й годі. За словами чи погляду відразу виявиться таємниця. Тільки будьте уважні. Боже ти мій, чого тільки їх навчають у школі?

Ось чому, виявляється, ви уявили себе королевою: бо вас призначили катом.

Жарт, як і справедливість, народжується разом із промовою.

По-твоєму, треба виконувати обіцянки. Резонно, резонно, ось ти й виконуй. Але, сам поміркуй, такі правила хороші для слуг, дітей, жінок, взагалі для людей, але не для великих учених, мислителів і мудреців. Ні, для людей, але не для великих учених, мислителів та мудреців. Ті, хто причетний до таємної мудрості, вільні і від міщанських правил, і від міщанських радощів. Доля наша, мій хлопчик, висока і незвичайна. Доля наша висока, ми самотні.

Проте, відповідаючи так, Дігорі думав про свою матір, і про свої надії, і про їхній крах і тому таки додав, ковтаючи сльози, ледве вимовляючи слова:
— Будь ласка... ви не могли б... якось допомогти моєї мамі?
Тут, з горя, він уперше подивився не на важкі лапи лева..., а на обличчя... і неймовірно здивувався. Він побачив, що левові очі сповнені блискучих сліз, таких великих, наче лев журиться про маму більше, ніж він сам.
— Сину  мій, синку, я знаю. Горе у нас велике. Тільки в тебе і маю горе в цій країні. Будемо ж добрі один до одного.

Ти сумніваєшся, отже, ти готовий.