…Насолоджуватися тим, що є, замість того, щоб чекати неможливого, – не така вже й погана звичка.
Коли діти засипали, він брав мене прямо стоячи на кухні, щоб не рипіти ліжком. Шлюб здавався мені інститутом, який всупереч поширеній думці вбиває в сексі все людське.
Можна все життя любити людину, але так і не дізнатися, якою вона насправді…
"Якщо ще й Імма поїде, моє життя втратить сенс", - відповіла я.«А хто тобі сказав, що у життя має бути сенс?» - Усміхнулася Ліла...
Не все слід робити лише тому, що так заведено.
…У наші дні багато хто плутає інакодумство зі злочином…
На жаль, через десятиліття мені довелося визнати, що я помилялася: тікати було нікуди. Все це були ланки одного ланцюга, що відрізнялися хіба що за розмірами: наш квартал – наше місто – Італія – Європа – наша планета. Тепер я розумію, що хворий був не наш квартал і не Неаполь, а вся земна куля, весь Всесвіт, всі всесвіти, скільки не є їх на світі. І зробити тут нічого не можна, хіба тільки заховати голову глибше в пісок.
Дивлячись на Лілу, я розуміла, якою матір'ю вона стане. Те, що зараз видається їй нестерпним, стане для неї джерелом радості. Напевно, треба сказати їй, що у світі немає нічого кращого за прості речі.
Всі знають, що можна повінчатися в церкві, влаштувати розкішне весілля, і все одно нічим добрим це не скінчиться.
Чоловік, за винятком тих божевільних моментів, коли ти любиш його так, що дозволяєш увійти до себе, завжди залишається осторонь. Тому потім, коли ти більше його не любиш, тобі стає неприємно навіть думати про те, що колись він був тобі потрібний.