Теорія ймовірності та закон великих чисел стверджують: іноді потрібно намагатися знову і знову, щоб отримати бажаний результат. Чим більше намагаєшся, тим швидше вийде. Або, як я пояснила мамі, по суті іноді просто треба не здаватися.

Життя біля моря. Це найкраще – чути його шум день і ніч, вдихати його запах, гуляти вздовж берега і стежити за обрій, де заокруглюється земля… Усвідомлювати, що там, у глибині, відбувається стільки всього такого, що нам ніколи не побачити і не впізнати. Мов за твоїм порогом одразу починається якась велика таємниця… А ще шторми. Коли хвилі перехльостують через хвилеріз, вітер гне дерева як траву, а ти спостерігаєш за всім цим, сидячи в будинку, де тепло, сухо та затишно.

Перебувати поряд із страждальцем дещо втомлює. Його можна шкодувати, проте все одно хочеться, щоб він зібрався.

Залишатися примарою значно простіше. Тоді твій образ поступово огортається романтичним флером і стає лише яскравішим, а не тьмяніє під дією суворої реальності.

Я знаю, є мільйони причин, з яких мені не слід цього казати. Але я люблю тебе. Кохаю.

Кажуть, принаймні ті небагато, кому довелося таке випробувати, ніби останні секунди життя, що потопають, здаються, хоч як це парадоксально, навіть приємними. Опір закінчено, вода потрапляє в легені, жертва стає безвільною і отримує від свого стану якесь спотворене задоволення.

Ранок затягнувся кілька років.

Досить дивно, коли тебе постійно порівнюють із незнайомою людиною.

Просто живи яскраво. Підганяй себе. Не зупиняйся на досягнутому. З гордістю носи смугасті панчохи.

Життя надто коротке, щоб витрачати його на образи.