я тебе люблю
диму лісками
свіжими ранами
пропаленими фіранками
джинсами рваними я тебе люблю
без пам'яті
спалюючи мости
повільно тліючи я тебе люблю
без палева
без пізді
без Феїрплеїв
Щастя примхливе і непередбачуване, як метелик: коли ти намагаєшся його зловити, воно вислизає від тебе, але варто відволіктися — і воно саме опуститься просто в твої долоні.
Мене не цікавлять історії, які залишають глядача байдужим. Я хочу, щоб виходячи з кінотеатру людина думала:« Бедь- но, мені треба випити».
О, як морозно у січні,
Коли зручності у дворі!
Слухати музику можна лише закриваючи очі й обличчя (перетворившись на вухо і ніс), тобто влаштувавши нічну безмовність і морок — умови — передмірні. У ці умови нічного небуття починає втікати і набувати своїх форм — ставати космосом — досі безформний і неколишній хаос.
Не в силах нас ні сміх, ні гріх
звернути зі шляху відважного,
Ми будуємо щастя відразу всіх,
І нам начхати на кожного.
Немає потреби боротися за щось чудове. Потрібно лише звільнити все живе.
Хто у вірності не присягався ніколи, той ніколи її і не порушить.
Коли я маю вибір між нормою і безумством, я вибираю безумство.