Я жила у своїй маленькій, прекрасній, двокімнатній квартирі в північному Лондоні... і раптово я вже не могла просто пройтися вулицею та купити упаковку молока.

Кожен нещасливий на стільки, наскільки він сам вважає себе нещасним.

Я знаю, у що я вірю. І я знаю, що я вірю в те, що це правильно. Я продовжую захищати те, у що вірю і навіщо вірю. І я вірю, що я знаю, що я вірю в те, у що я вірю, тому що я вірю, що я вірю у правильні речі.

Повірте, якщо людина говорить про свої нещастя, значить, ця тема приносить йому певне задоволення — адже справжнє горе безсловесно.

Я лише сподіваюся, що ми не втрачаємо на увазі одну річ: все це було почато однією мишею.

Якщо людина дуже хоче жити, медицина безсила. А якщо він хоче добре жити, то безсиле навіть законодавство.

Молодіжна прикмета: п'яні батьки — до грошей.

Люди схожі на шибки. Вони виблискують і сяють, коли світить сонце, але, коли панує пітьма, їхня істинна краса відкривається лише завдяки світлу, що йде зсередини.

Якби я не любив ще й архітектуру, то, з ризиком уславитися чудовиськом, змушений був би зізнатися, що все моє життя — сукні. Скажу без таємниці: все, що я бачу, чую набуває вигляду суконь. Сукні - це мої мрії, але я приручаю їх, і вони залишають царство мрій, стають речами, які можна одягати та носити. Мода живе своїм особливим життям, за своїми законами, які іншим законам непідвладні. Я ж просто знаю, що повинні отримати мої сукні, щоб народитися. Вони мають отримати мої турботи, розчарування, захоплення. Мої сукні — це моє життя, яке я живу щодня: з його почуттями, сплесками, ніжністю та радістю. Можу сказати без таємниці, що мої пристрасні захоплення і найпринадні пристрастібули пов'язані з сукнями. Я одержимий ними. Я їх вигадую, продумую, додумую і згодом думаю. Вони ведуть мене колами пекла та раю, живлячи і катуючи.

Помиляється, хто перли вище за всі мистецтва вважає.
Лише завдяки мистецтву перли цінність набуває.