Євген Гришковець

Цікаво: де те кохання, якого так багато? Те кохання, яке є в кожному кадрі старих чорно-білих фільмів... Ось, ну те саме кохання, яке жене кудись самотніх ковбоїв, те кохання, яке змушує так часто і довго курити героїв французьких та італійських кінокартин, та кохання, яка відчувається в кожній із сімнадцяти миттєвостей ну тієї самої весни... Де вона? І чи є вона тут? І чи є вонатобі в цьому місті? Але іноді, коли купуєш пляшку пива в нічному кіоску або випиваєш другу чи третю чарку чогось у прокуреному барі, ти раптом відчуєш себе героєм якогось старого і, звичайно ж, звичайно ж, улюбленого кіно. І тобі здасться, що на тобі гарний довгий, білий плащ і гарний капелюх. Що все це, ну, тобто все ось це, що відбувається з тобою — це не що інше, як початок прекрасної дружби. Дружби з цим дивним часом, коли ти живеш. Дружби без кохання.

Докладніше